Мені було 58 років, коли я вирішила поїхати за кордон разом із своєю знайомою. Вона часто їздила туди на роботу: прибирала у будинках заможних людей, доглядала за старшими людьми. Робота не з легких, але добре оплачувана. Я вирішила, що це шанс для мене, адже не працювала, і якщо вже починати щось нове у такому віці, то краще те, що приносить добрі гроші. Більшу частину заробітку я відправляла своїм двом донькам. Обидві одружені, мають дітей, але я розуміла, що навіть молодим сім’ям зараз нелегко. Доньки завжди раділи грошам і приймали їх із вдячністю.
Моя подруга часто казала, що варто відкладати гроші для себе, бо доньки мають чоловіків, які їх утримують, а про мене, у разі потреби, ніхто не подбає. Але я не звертала уваги на ці застереження, адже була впевнена, що мої діти мене ніколи не покинуть.
Я дуже помилялася. Перед Новим роком, нашим улюбленим сімейним святом, я запитала у доньок, що їм подарувати. Вони обидві попросили гроші, сказавши, що самі куплять собі те, що хочуть. Мені було прикро, бо я хотіла вибрати подарунки з любов’ю, але зрештою надіслала гроші.
Незадовго до свята я приїхала до рідного міста, сподіваючись провести Новий рік разом із сім’єю. Я не бачила доньок та онуків цілий рік, і дуже хотіла зустріти свято разом. Але виявилося, що ніхто мене не чекав. Перша донька повідомила, що вони з чоловіком поїдуть святкувати до друзів в інше місто, а дітей залишать зі свекрухою. Мені було прикро, адже можна було залишити дітей зі мною. Друга донька теж сказала, що має інші плани на свято, нічого конкретного не пояснивши. Це мене дуже засмутило.
У результаті я зустріла Новий рік одна. А наступного дня, 1 січня, був мій день народження. До мене прийшли тільки дві старі подруги та сусідка. Ми скромно відсвяткували, але цей день залишився у моїй пам’яті як дуже сумний. Я розчарувалася у своїх дочках і в їхньому ставленні до мене.
Тепер я дослухалася до порад подруги і більше не відправлятиму гроші дітям. Краще буду відкладати для себе, бо зрозуміла, що маю думати про своє майбутнє.