Нещодавно наша родина пережила велику втрату — пішов із життя наш батько. Сталося це зовсім несподівано: він завжди дотримувався здорового способу життя, не пив, не курив, навіть бігав щоранку. Але того дня, йдучи вулицею, його серце раптово зупинилося. Після похорону мама звернулася до мене та моєї сестри з проханням відмовитися від спадщини батька. Вона пояснила, що буде легше продати гараж та машину, а також здавати в оренду другу квартиру, якщо все належатиме одній людині, а не трьом.
Розповіла про це своєму чоловікові, на що він обурено відповів:
— Ти що, з глузду з’їхала? Батько поділив усе рівно між вами і мамою, чому ти маєш відмовлятися від своєї частки? Ти ж не чужа, а рідна донька.
— Я навіть не замислювалася, просто відмовилася на користь мами. Це ж правильно, вона з татом усе це майно нажила, мені воно не потрібне, — відповіла я.
Ми з чоловіком живемо разом уже чотири роки. Він має власну квартиру, яку купив ще до нашого весілля. А я, виходить, не маю нічого свого. Моя сестра дуже вдало вийшла заміж — її чоловік заможний бізнесмен. Живуть вони разом із батьками чоловіка у великому будинку. Він настільки просторий, що буває, вони з батьками днями не бачаться. Ми чекали, поки сестра теж відмовиться від своєї частки спадщини, але вона постійно знаходила причини не йти до нотаріуса: то справи на роботі, то сімейна вечеря, то раптово піднялася температура.
Минуло вже майже два тижні, і мама вирішила поговорити із сестрою напряму. Сестра заявила, що це її законна частка, і вона не збирається відмовлятися.
— І правильно зробила твоя сестра. Вона мислить розумно, а ти одразу відмовилася, — сказав чоловік.
— Але як вона могла так вчинити? Це ж наша мама.
— Я ось теж не розумію твою матір. Яка ще дивна відмовка, що одній легше продати гараж і машину? Та й що, що легше? Продавайте та діліть гроші. Чому вона їх тільки собі забирає? Тим більше, сестра хоч заможна, а в тебе взагалі нічого немає.
— Я про це навіть не думала…
— А ось треба починати хоч іноді думати.