Ця історія водночас і проста, і неймовірна, про те, як справжні люди, небайдужі герої, живуть серед нас. Своїми, здавалось би, звичайними вчинками, вони викликають величезну повагу та заслуговують на звання Людини з великої літери.
Вчора їхала в автобусі. Заплатила за проїзд, наділа навушники, їду. І раптом, крізь музику, чую крики і стогони. Всі пасажири почали оглядатися на задні ряди. Там сиділа вагітна жінка, і, схоже, у неї почалися пологи. Водій не розгубився — оголосив, що наступною зупинкою буде пологовий будинок (хоча це й не його маршрут), зупинив автобус, а всі, кому потрібно було далі, зійшли.
Я вирішила залишитися, бо не поспішала і хотіла хоч чимось допомогти. Водій гнав, як справжня швидка. Коли ми під’їхали, він вибіг, узяв жінку на руки і поніс до будівлі. Я ж тим часом знайшла її телефон у сумці, набрала контакт «чоловік» і пояснила ситуацію: мовляв, дружина народжує, ось адреса. Зібрала її речі та побігла за водієм. Він передав жінку лікарям, а її речі залишили в реєстратурі. Ми з водієм залишилися чекати її чоловіка, зустріли його, провели. Поки чекали, розговорилися — справді чудова людина! Дядьку Михайле, ви герой!