Софійка й не уявляла, що після переїзду її свекрухи, Варвари Петрівни, їхнє життя так зміниться…
Варвара мала власну квартиру в місті, але після того, як втратила чоловіка, залишилася в ній одна. Її донька Настя, одружившись, залишилася жити в місті зі своєю родиною — чоловіком і сином. А тепер Настя знову вагітна і чекає двійнят.
Тож свекруха вирішила віддати квартиру дочці, а сама перебратися до сина в село, до дому, що колись їм належав. Колись із чоловіком вони переїхали до цього села, бо їхнє рідне село поступово пустіло. Вони купили старенький будинок, повністю його відремонтували, і з часом там оселилися. Проте, коли Василь захворів, було вирішено залишитися в місті ближче до лікарні. Продавши своє господарство, вони придбали квартиру, а дім залишили синові Павлові.
Тепер Варвара вирішила повернутися в село, до природи і свіжого повітря. Павло не заперечував, адже будинок належав батькам, а мати поруч — це добре, ще й із доглядом за маленькою Поліною буде простіше, поки садочок на ремонті.
Софійка весь день метушилася на кухні, потім ретельно прибирала, витирала пил і наводила лад. Як інакше? Свекруха ж приїжджає жити!
– І звільніть мені ту кімнату, де ми з Василем жили! – сказала Варвара по телефону.
Софійка лише зітхнула, усвідомивши, що доведеться поступитися спальнею. З чоловіком вони перебралися у вітальню, а в разі потреби думали, що можна тимчасово розміститися разом із дочкою в дитячій.
Приїхавши, Варвара одразу заявила, що в домі нічого робити не буде — ні готувати, ні прибирати.
– Софійко, ти вже звикла господарювати, тож продовжуй, як тобі зручно. Я своє вже відпрацювала, – сказала вона з усмішкою.
Софійка була розгублена. Тепер усі домашні обов’язки лежали на ній, і додавалася ще й турбота про свекруху. Проте Варвара не втручалася в справи невістки. Навпаки, вона постійно хвалила сина за те, яку він має добру і працьовиту дружину. У домі завжди панувала чистота, затишок, і всі виглядали доглянутими завдяки турботі Софійки.
Чоловік радів, що в них така міцна родина. Зі свекрухою стало більше взаєморозуміння та тепла, а з часом Софія помітила, що між усіма з’явилося більше доброти, і конфліктів стало значно менше.
Варвара більшість часу проводила у своїй кімнаті, в’язала теплі речі або мереживні серветки. Поліна любила проводити час із бабусею, слухаючи її казки та цікаві історії. Навіть почала вчитися в’язати й заплітати коси, більше дбала про порядок у своїх речах, усвідомлюючи, що дім потребує уваги й любові.
Так Варвара стала для Поліни справжньою бабусею, навчила її основним правилам порядку й охайності. Дівчинка почала допомагати мамі прибирати, витирати пил і навіть пробувала мити підлогу.
Варвара також знайшла подругу в селі — самотню Олену, з якою часто спілкувалася. Сусідки інколи нарікали на своїх родичів, а Варвара завжди з гордістю розповідала про свою чудову невістку та сина, які створили теплу й затишну сім’ю.
Відтоді в домі Софійки та Павла справді панував мир і гармонія. Усі почали більше радитися один з одним, зважати на думки інших. Софія навіть не уявляла, що можна так добре жити разом зі свекрухою.
Іноді Варвара навіть пропонувала спекти щось смачненьке. Спершу запитувала у Софійки, чи не буде та проти, якщо вони з Поліною завтра напечуть пиріжків. Софійка, звичайно, була лише «за».
Коли Варвара поїхала до доньки на два тижні, в домі стало порожньо без неї. Щодня дзвонили, запитували, коли вона повернеться. І коли повернулася, здавалося, що разом із нею повернулися світло і затишок.
Час від часу Варвара готувала величезну миску пиріжків, і діти з сусідніх будинків з радістю підбігали пригощатися. Поліна з гордістю розповідала, що вони все готували разом із бабусею.
Так і жили. Незабаром у Поліни має народитися братик, і вони з бабусею вже в’яжуть для нього маленькі костюмчики. Поліна з нетерпінням чекає на братика, а бабуся посміхається й каже, що все відбудеться у свій час.
Так у їхній родині з’явилися тепло, доброта й взаєморозуміння, чого Софійка й не очікувала після переїзду свекрухи.