Через три роки після весілля Артур і Марина були готові стати батьками. У Артура було житло, обидва мали стабільну роботу, а чоловік почав будувати кар’єру. Умови для народження малюка здавалися ідеальними. Чергове УЗД показало, що Марина вагітна хлопчиком. Ця новина дуже потішила подружжя, адже вони обидва мріяли про сина.
Однак проблеми почалися на сьомому місяці вагітності. Артур зауважив, що його струнка і тендітна дружина почала значно набирати вагу.
Марину більше хвилювали не зміни в її зовнішності, а гидливі погляди чоловіка, які він кидав у її бік. Зрештою, Артур перебрався спати в іншу кімнату. До того ж він почав усе більше уваги приділяти двоюрідній сестрі Марини — Галині. Галина, на три роки молодша за Марину, нагадувала її саму до вагітності.
Коли Марина вступила в дев’ятий місяць вагітності, Артур сказав, що йде від неї до Галини, бо йому стало неприємно дивитися на дружину. Марина зібрала свої речі й переїхала до матері. Незабаром вона народила здорового й спокійного сина.
Коли Бореньці виповнилося пів року, Марина випадково побачила фотографії з весілля Артура та Галини. Вони виглядали щасливими у весільних нарядах. «Щоб вам обом страждалося так само, як і мені!» — з болем промовила Марина.
Минуло чотири роки. Марина повернула собі форму й красу, вийшла заміж за колегу, який усиновив Бореньку. Нещодавно у них народився другий син.
Якось, перебуваючи з дітьми на дитячому майданчику, Марина зустріла Артура. Він підійшов до неї. «Я залишив Галину місяць тому. Вона народила дівчинку з інвалідністю. Ваша сестра виявилася зовсім не тією, ким здавалась. Я знаю, що прийшов пізно, але мені потрібен мій син», — сказав він.
«У тебе немає сина. Ти відмовився від нього ще до його народження. Мені шкода, що ваша донька народилася хворою, але ви обоє заслужили свої страждання. У моєму житті тобі місця немає. Прощавай,» — відповіла Марина.