Мого доброго знайомого і колегу звати Василь. У нього, здається, все в житті склалося якнайкраще: кар’єра впевнено йде вгору, він уже став заступником директора. Живе у квартирі в самому центрі міста, їздить на дорогій машині, захоплюється музикою, грає на гітарі й скуповує колекційні платівки. Справжня мрія для багатьох дівчат! Але от одружитися Василь так і не може, хоч як би не старався.
– А що сталося з Дашею? Вона така мила дівчина була, – якось запитав я його.
– Ми розійшлися, – зітхнув Василь. – Вона хотіла переїхати до мене жити.
– Ну і що тут такого? Ви ж рік зустрічалися! Це нормальний крок у стосунках, особливо у твоєму віці. Тобі вже майже 37, коли ти ще плануєш сім’ю створювати?
– Я просто не був готовий до спільного життя! Треба людину краще пізнати, перш ніж робити такі серйозні кроки.
– Серйозно? А що ти робив із нею цілий рік? За цей час можна було вивчити все про її характер, звички й цінності!
– Та не знаю… Я, мабуть, просто недостатньо впевнений був у нас. Вона образилася, психанула і пішла від мене, – зізнався Василь.
Пригадую, була в нього ще одна пасія – чорнява Аліна. Господиня з характером, і до кухні хист мала неабиякий. Вона одразу переїхала до Василя й влаштувалася господарювати. Але разом із нею переїхала й маленька собачка.
Для Василя це стало справжнім випробуванням. Його найбільшим страхом було те, що собака може випадково зачепити шафу з платівками чи пошкодити гітару. Він дуже цінував свої речі й ставив їх понад усе. Через це виникали часті сварки. Урешті-решт Аліна теж не витримала і пішла від нього.
Вася мав безліч дівчат, і з багатьма з них міг би створити міцну сім’ю. Але його незмінною перепоною залишалися ті ж платівки, які він цінував більше за майбутніх дітей і відносини. Здавалося, він навіть не усвідомлював, наскільки сильно помилявся.
– Головне, що платівки в тебе є! – якось пожартував я.
– А ще робота, друзі, відрядження… – з усмішкою відповів Василь.
– Але ж найважливіше з цього всього – це платівки! – підколов я його. – Послухай мене: пройде кілька років, і ти гірко шкодуватимеш, що не створив сім’ю вчасно.
Василь тільки махнув рукою, але я сподіваюся, що одного дня він зрозуміє, що справжнє щастя – це не лише улюблені речі, а й близькі люди поруч.