Наталці було 65 років, вона пенсіонерка. Але бабусею себе називати забороняє, виключно «Наташа», бо почувається максимум на 30 років. Сама Наташа не працює, мешкає на свою пенсію. У неї панські витрати, їй подобається ходити по салонах краси, витрачати гроші на новий одяг, ще й різні курси купує для омолодження обличчя і духу. Все це коштує грошей, а платить не сама Наташа, а її зять. -Дочко, я тебе народила і виростила, тепер і мені пожити хочеться, тож ви зі своїм чоловіком якось допомагайте мені.
А одного разу Наталя накопичила хорошу суму грошей і поїхала відпочивати закордон на море. Провела так пару тижнів, а потім щаслива та засмагла повернулася додому: -Ой, доню, радуйся за матір, я заміж виходжу. -Мамо, за кого… коли? -Знайшла я собі такого красеня, східного чоловіка. Хоча він мене молодший, йому всього 40 років, але він мене заміж кличе, тому я їду до нього. -Але як так, ти його майже не знаєш, невже все кинеш і … -Дочка, це кохання, так що — не супереч матері. Тільки щоб мені виїхати з країни, потрібно за мої кредити розплатитися.
-Які ще кредити, ти про них не говорила. -Ну ось зараз говорю, я брала кредит, щоб курси по молодості пройти. Довелося зятю виплачувати кредит тещі, але з однією умовою. Що після цього вона більше ніколи не проситиме у нього гроші. Але Наталці цього й не потрібно, адже вона наречена. Продала свою квартиру, щоби не приїжджати до чоловіка з порожніми руками. А за рік уже повернулася назад. Виявилося, що її східний чоловік був справжнім альфонсом, а як гроші закінчилися, то й солодке життя також. Довелося знімати Наталці скромну квартиру на околиці міста, а про своє розкішне життя забути надовго.