Алла з великими труднощами витягла коляску з двійнятами з п’ятиповерхівки без ліфта і, не зважаючи на погляди бабусь на лавці, вирушила до парку. «Яка гарна! Але чим не догодила чоловіку? Не просто так він покинув її ще вагітною з двійнятами», – бурмотіли бабусі їй услід. Так, Алла виховує синів одна, але хіба тут є її провина?
Алла важко викотила коляску з під’їзду. Їхня п’ятиповерхівка без ліфта й вузькі сходи зовсім не були пристосовані для її великої коляски. На щастя, від тряски близнюки не прокинулися, інакше на весь двір піднявся би подвійний крик. Жінка покотила коляску в сквер, подалі від під’їзду і від цікавих поглядів бабусь, які завжди обговорювали її життя, розпитували єхидно про все, а потім обговорювали поза спиною. Старше покоління, здається, зовсім не приймає неповні сім’ї… Але й сама Алла хотіла би, щоб її сім’я була повною.
Її чоловік виявився абсолютно неготовим до родинного життя і дітей, яких, як з’ясувалося, він просто не терпів. Дізнавшись про вагітність, він наполягав, щоб Алла позбулася дитини. Але вона категорично відмовилася, адже це була її дитина. Коли чоловік дізнався, що вона носить двійнят, він просто зник, залишивши частину речей. Алла плакала, сумувала, але зрештою заспокоїлася. Хлопці штовхалися, нагадуючи їй, що вона вже не одна. Спілкування з ними, співи пісеньок ставали її розрадою.
Надії, що чоловік повернеться після народження дітей, не справдилися. Алла намагалася справлятися сама, але не все їй вдавалося. У дитячій кімнаті давно стояв розібраний диванчик, який вона не могла зібрати самотужки, тому змушена була спати на розкладачці. Переглядаючи газету, Алла побачила оголошення «чоловік на годину» і вирішила скористатися послугою. Чоловік прибув через дві години й одразу взявся за збірку дивана.
Близнюки зацікавлено розглядали нового знайомого, а згодом почали плакати. Алла кинулася на кухню, де саме википало молоко, побоюючись, що плач дітей збентежить гостя. Та коли повернулася, побачила зворушливу картину: «чоловік на годину» сидів навпочіпки біля ліжечка й говорив малюкам щось, намагаючись заспокоїти. Хлопчики уважно слухали й наче відповідали йому.
– Ви чудово ладите з дітьми, – сказала Алла, – вам би вихователем працювати.
– У мене теж були двоє… – тихо відповів чоловік, відвернувшись.
– Давайте поп’ємо чаю, – запропонувала Алла, намагаючись згладити напружену ситуацію.
Вона запросила чоловіка на кухню, поставивши коляску з малюками поруч. Наливаючи чай, чоловік, який назвався Віктором, поділився, що рік тому втратив дружину й двох синів. «Можливо, ви чули… Жити там я вже не міг, тому повернувся на батьківщину. Я дійсно люблю дітей, і, певно, досі не звик до того, що більше не є татом, хоча назавжди ними залишусь».
У Алли на очах виступили сльози. Піддавшись пориву, вона обійняла Віктора, і вони мовчки плакали разом. Потім чоловік тихо запитав:
– Можна я прийду завтра?
Алла кивнула і, посміхаючись крізь сльози, відповіла «так». Він не обманув і справді повернувся. Незабаром Віктор залишився поруч із Аллою, і кожен із них знайшов у другому те, чого відчайдушно потребував.