Сину Ганни Петрівни, Андрію, не пощастило в першому шлюбі. Якщо бути відвертими, Ганна Петрівна не була здивована їхнім розлученням. Невістка їй не подобалася з самого початку — вони були занадто різні. Андрій був господарською людиною, а невістка — легковажною. Вона не могла довго утриматися на роботі, любила скаржитися на здоров’я і постійно лежала перед телевізором. Ганна Петрівна думала: «Вона жінка, мати, який приклад вона дає своїй маленькій дочці?»
Коли дівчинці було три роки, Андрій покинув сім’ю. Найбільше Ганна Петрівна шкодувала маленьку внучку — вона дуже її любила. Спочатку Андрій не забував про доньку, приносив подарунки, гуляв із нею, але через два роки знову одружився. У новій сім’ї в нього своїх дітей не було, зате були двоє прийомних.
Нова невістка, можливо, й була доброю жінкою, але Ганні Петрівні не вдалося пізнати її ближче. Їй не подобалося, що свекруха продовжує підтримувати контакт із внучкою від першого шлюбу й приймає її у себе, водночас не приділяючи уваги дітям нової дружини.
Це стало причиною сварки з сином.
Ганна Петрівна намагалася пояснити Андрію, що полюбити когось просто так неможливо, особливо чужих дітей.
Тоді Андрій різко відповів:
– А ти впевнена, що твоя улюблена онука — наша з тобою рідна дитина?
– Знаєш, сину, так само, як і розлюбити дитину в одну мить, теж неможливо, – спокійно відповіла Ганна Петрівна.
Відтоді їхні стосунки стали прохолодними. Андрій дзвонив раз на місяць, коли перераховував гроші матері, запитуючи, чи вона їх отримала. Ганна Петрівна дзвонила раз на тиждень, щоб поцікавитися, як у нього справи.
Зате з внучкою в неї були теплі й дружні стосунки. Вони піклувалися одна про одну, завжди радилися. Щодня спілкувалися по телефону, і внучка часто приходила до бабусі в гості.
Коли внучці виповнилося двадцять три роки, Ганна Петрівна захворіла. Вона зателефонувала синові, а той лише запитав:
– Ти ходила на огляд? Щось призначили? Тобі потрібні гроші на лікування? Я можу допомогти з доставкою продуктів, замовив для тебе. Сам розумієш, у мене роботи багато, сім’я.
– Нічого не треба, я впораюся, – Ганна Петрівна образилася, але не показала цього.
Стан Ганни Петрівни погіршувався, і під час останнього обстеження виявили страшну хворобу. Внучка проводила весь свій час із бабусею, а згодом навіть переїхала до неї.
Ганна Петрівна ще раз зателефонувала синові, розповіла про свою хворобу. Андрій знову запитав:
– Як тобі допомогти?
– Просто приїдь.
– Мамо, якби я приїхав, твоя хвороба зникла б? Ні? Тоді що ти від мене ще хочеш? У мене свої проблеми, я ж тебе не прошу приїхати. Наступного тижня приїду, якщо звільнюся. Хоча, не знаю, як це тобі допоможе.
Коли Ганни Петрівни не стало, виявилося, що вона залишила заповіт. Квартиру вона заповіла улюбленій внучці, а синові — гроші, які він надсилав їй на рахунок.
Після оголошення заповіту Андрій довго не міг заспокоїтися, обурюючись: «Як вона могла залишити мене без житла?»