Мій син рано зважився на шлюб. Справа в тому, що тоді його дівчина заваrітніла, і він вирішив, що дитина має народитись у сім’ї. Ми з чоловіком коштів не потребуємо. Вирішили надати підтримку молодій сім’ї та подарувати квартиру. Першого онука назвали Марком. Після першого декрету Белла одразу пішла до другого. Незабаром народився і другий онук. Весь цей час єдиним годувальником сім’ї був Ваня. Белла ніколи не прагнула влаштуватися на роботу. Іван потрапив у ДТ П, коли молодшому синові було лише рік.
Він був нашою єдиною дитиною, тому ми дуже тяжко зазнали цієї втра ти. Це незагоєна ра на в моєму сер ці. Коли сім’я втратила годувальника, турбота про неї лягла на наші з чоловіком плечі. Ми повністю утримували Беллу та дітей. Спочатку все це можна було зрозуміти. Жінка втра тила чоловіка та залишилася з двома маленькими дітьми на руках. Тільки минуло вже два роки, а вона не прагне нічого міняти. Мені не шкода грошей на онуків, мені просто не подобається утримувати ледарку.
Я пропонувала їй допомогу у працевлаштуванні, але вона не хоче. Легко їй жити за чужі гроші. Вона прикривається тим, що зайнята доглядом за дітьми, але при цьому половину тижня онуки проводять у нас вдома. Чим вона займається тим часом? Підозрюю, що у неї з’явився новий чоловік. Вона приховує це, бо якщо з’ясується, що таке має бути, ми перестанемо допомагати їй. Їй, а не онукам. Нехай її містить її чоловік. Мені з Беллою хочеться поговорити, але я бою ся, що вона може почати աантажувати спілкуванням з онуками.