Мене не дає спокою ім’я мого чоловіка. Я його щиро кохаю, він у мене золото, але ось це ім’я… Устим! Як взагалі можна було так назвати єдиного сина?
Коли ми тільки почали зустрічатися, все було просто: подругам я казала, що його звати Степан, і намагалася ні з ким його не знайомити. Ми рідко з’являлися в людних місцях, і все ніби складалося. Але після весілля ця маленька таємниця стала великою проблемою.
На самому святі довелося пояснювати чоловікові, чому всі гості називають його чужим іменем, а рідні врешті змусили мене зізнатися. Але це була ще квіточка! Справжнє питання виникло, коли ми почали думати про майбутніх дітей. Як їх по батькові зватимуть? Устимівна? Устимович? Це ж звучить так, ніби з минулого століття! Я можу тільки уявити, як діти в школі сміятимуться з них.
Найбільше мене дивує те, що батьки мого чоловіка свідомо вибрали для нього таке ім’я. Вони ж начебто розумні та освічені люди. Якось я запитала свекруху про це, і її відповідь мене вразила:
– А мені ім’я мого сина дуже подобається! – відповіла вона. – Устимчик… Як гарно звучить! У мене ще в дитинстві був знайомий із таким ім’ям, розумний і успішний чоловік. Я вирішила, що і мій син буде таким, як він. І не помилилася! Подивись, який він у мене: і гарний, і працьовитий.
– І що, ніколи проблем через ім’я не мав? – запитала я.
– Що ти оце причепилася до нього? Нормальне ім’я! Ніяких проблем у нього ніколи не було: і друзі є, і дівчат мав, і робота хороша. Це ти тут щось собі надумала. Не подобається, як по батькові звучить? То дитині нормальне ім’я дай! Наприклад, Божен. У нас так директора школи звали.
Після цих слів я зрозуміла, що це крах. У цій родині нормальних ідей щодо імен немає. Божен Устимович? Що це взагалі таке?
Тепер я маю лише одну надію — переконати чоловіка змінити ім’я на щось звичайніше, хоча б на Степана. Але боюся, що він цього не зрозуміє. Як би так про все йому сказати, щоб він мене почув? Бо кохання коханням, але перед людьми — соромно.