Лариса, обтяжена п’ятьма важкими сумками, нерішуче стояла біля дверей квартири. Замок був зачинений, а домофон уперто мовчав. Відчуваючи розгубленість, вона набрала номер доньки й повідомила про свій несподіваний візит. На свій подив і тривогу, дізналася, що домофон не працює, а зять Вітя поїхав у відрядження.
Поки Лариса чекала біля входу, вуличний пес, підступившись до її сумок, обнюхував їх із зацікавленням. Зрештою, вона не втрималася й пригостила його шматочком ковбаси. Коли двері нарешті відчинилися, її зустрів онук, який, радіючи бабусиному візиту, не відходив від неї увесь день.
Новина про відрядження Віті насторожила Ларису. Вона відчувала, що щось не так, але донька обіцяла пояснити все ввечері. Безсонної ночі Лариса розмірковувала над можливими проблемами в сім’ї. Її занепокоєння лише посилювалося, і вранці вона зважилася на незвичний крок — звернутися до ворожок біля вокзалу.
Тим часом одна з ворожок підійшла й до Віті після роботи. Загадково натякаючи на можливу небезпеку, вона порадила йому здійснити добру справу — допомогти нужденному біля міського фонтану, щоб уникнути майбутнього лиха.
Повернувшись додому, Лариса запропонувала родині прогулятися до фонтану. Там вона несподівано влаштувала «падіння» у воду, намагаючись викликати реакцію зятя. Вітя кинувся її рятувати, навіть не замислюючись, що виконує загадкове передбачення.
Повернувшись до квартири, Лариса обдумувала події дня. Незважаючи на втрачений у фонтані телефон, вона була задоволена: її родина стала більш згуртованою. Вечори тепер скрашував новий член сім’ї — той самий вуличний пес, якого Лариса нагодувала ковбасою. Відрядження Віті скасували, і квартира наповнилася сміхом доньки, що дарував Ларисі спокій і радість.