Дружина Антона, Світлана, поrладшала і його це стало драту вати: — Не можу вже на тебе дивитися, ти взагалі дивишся за собою? — А що не так-то? Віті ж ще два місяці. Часу ще зовсім мало пройшло. Але я ж намагаюся. — Та ти взагалі не стараєшся. Ти нічого не робиш для цього. Просто їсти треба менше, чи що… — Але це ж не назавжди. Підросте Вітенька і поверну форму. Обіцяю. — Та не вірю я вже тобі і взагалі я ось тільки познайомився з прекрасною дівчиною. Вона вміє за собою стежити, та ще й розумна. Так що я розлу чуся з тобою! — Та будь ласка, терnіти я вже тебе не можу. А ти думаєш, що коли вона наро дить, вона все такою ж буде?
— Що? Не буде вона народ жувати, — сказав Антон здивувавшись, — і ще Вітю я у тебе заберу. Нехай з ним і няньчитися. — Вітю я тобі не віддам! — Та це вже подивимося, — усміхнувся Антон і вийшов з дому до тієї самої. *** — Оля, ти просто чудово виглядаєш! Дівчина почервоніла, поцілувала Антона і запросила за стіл. Вечеря б не ахти що. Оля не так смачно готувала як Свєта, але Антона це не сильно турбу вало. — Оль, у мене новина, я розлу чуюсь! — Правда? — Та й ще, ти вийдеш за мене? — Так, так звичайно, — сказала відразу Оля і відразу кинулася цілувати Антона. — А у мене теж є новина для тебе! — сказала радісна Оля. — Так? І? — У нас буде дитина!
— Ага, на якому ти терміні? — Сьомий тиждень. — Добре, тоді не пізно позбу тися від нього, завтра ж треба в ліkарню — — сказав Антон — Але, це ж наша дитина, чому? — Не nереживай, я візьму Вітю у Свєти, будеш з ним няньчитися. Гаразд? — Стоп, Антоне, мені чужа дитина не потрібна! — Та я ніяк не розумію, тобі свою фігуру не աкода, ось навіщо тобі це? — Ти що зовсім чи що? — сказала Оля в աоці-пішов rеть! — Що? — Тепер я зрозуміла, що до чого, іди до своєї дружини, якщо вона, звичайно, у тебе ще є. Геть, сказала! Коли Антон поїхав додому, побачив, що вдома немає ні Свєти, ні дитини, ні речей…