Антоніна Пилипівна — жінка похилого віку. Вона не така, як всі бабусі, їй би позаздрила будь-яка дівчина. У Антоніни Пилипівни день був розписаний по годинах, вона активістка по життю. Антоніна Пилипівна — вдо ва, живе одна зі своїми спогадами про чоловіка в своїй просторій двокімнатній квартирці. У жінки є син Костянтин, який живе окремо від своєї матері, у нього є своя сім’я. Син зі своєю сім’єю частенько заглядає до своєї матері в гості, залишаючи дітей у бабусі на деякий час. Антоніна дуже любить сина і онуків, але ось з невісткою стосунки не складалися. Ліза, дружина Кості, за характером дуже запальна. Невістка постійно задивляється на квартиру свекрухи, все вмовляє продати житло і купити для них будинок краще, на що Антоніна відповідає відмовою.
З цього ж у них і не склалися стосунки. У п’ятницю ввечері, Костянтин з Єлизаветою привезли дітей до Антоніни Пилипівні і залишилися на чай. Діти гралися в кімнаті, а дорослі сиділи на кухні. Костя був стурбований, тим, чи зможе мати посидіти з дітьми, чи не важко їй. Антоніна відповіла, що їй не складно, на що Ліза невдоволено пирхнула І встала з-за столу під приводом подивитися, що роблять діти. Костянтин відразу помітив засмучене обличчя матері. Хлопець вибачився за поrаний тон Єлизавети на що Антоніна Пилипівна заспокоїла сина, сказавши, що вона зовсім не обра жається на невістку. Діти поїхали. Субота пройшла весело.
Увечері ж Антоніна взяла книгу, а дітлахи сіли малювати. Жінка від втоми задрімала, але несподівано її розбудила внучка. Вона розбудила її щоб показати малюнок, який сама намалювала. Але Антоніна від побаченого буквально зблідла, вона запитала у внучки, звідки вона взяла ці листочки, внучка відповіла, що знайшла з маленькій коробочці. Виявляється, це були не просто листочки, а листи від поkійного чоловіка Антоніни. Жінка чітко пам’ятала, що ховала коробочку і діти не могли б дістати, в голові постійно була думка, що це справа рук невістки. Незабаром правда з’ясувалася, це дійсно зробила Єлизавета. Костянтин був у гніві від цієї новини. Мати була засму чена, але незабаром вона відтанула і згадувала цю історію зі сміхом, кажучи, що ці листочки тепер подвійно дорогі їй.