У сорок років я овдовіла, і нам із дочкою довелося починати життя з чистого аркуша. Мій чоловік був основним годувальником, тому після його смерті наша ситуація стала дуже складною. Моя зарплата була скромною, а донька ще навчалася, але, щоб підтримати мене, почала підробляти. Незважаючи на труднощі, ми зуміли вистояти. Згодом донька вийшла заміж, і її чоловік, Станіслав, переїхав до нашої двокімнатної квартири. Як і ми, він також був вихідцем зі скромної родини. Коли вони повідомили, що чекають дитину, я зрозуміла, що квартира стане замалою для нас усіх.
На той час Олег Іванович, мій начальник, уже давно виявляв до мене зацікавленість. Він теж був вдівцем, на 15 років старший за мене, і жив сам. Він не раз пропонував мені переїхати до нього, але я довго вагалася. Зрештою, коли ситуація стала складною, я погодилася. Ми прожили разом майже 20 років. Олег був дуже добрим і ніжним, і я відповіла йому взаємністю. У всі важкі моменти ми підтримували одне одного. В останній рік свого життя Олег тяжко захворів, і я весь час була поряд з ним.
Його дочка, Лариса, жила в іншому місті, і тому не могла доглядати батька. Коли Олег помер, всі витрати на похорон взяли на себе Лариса та її чоловік. Хоч ми з Олегом прожили разом два десятиліття, я бачилася з його дочкою лише кілька разів. Після похорону Лариса попросила мене про розмову. Я розуміла, що така розмова неминуча, оскільки ми з Олегом не були одружені, а заповіту він не залишив. Тому вся його спадщина автоматично переходила до Лариси.
Я готувалася до того, що доведеться залишити квартиру. Попередила свою дочку, що, ймовірно, скоро повернуся додому. Проте Лариса здивувала мене. Вона подякувала мені за всі роки турботи про батька і дозволила залишитися в квартирі стільки, скільки буде потрібно. Я була настільки зворушена її добротою, що не змогла стримати сліз.
Цей вчинок Лариси показав мені, що навіть у найскладніші моменти людська доброта та вдячність можуть змінити все.