Марія завжди була добросердечною та лагідною дівчиною. Вона не могла відмовити нікому, особливо своїй свекрусі, яка часто телефонувала зі слабким голосом, просячи про допомогу. То треба було приїхати на дачу, щоб допомогти, то зайти в аптеку за ліками. Марія завжди намагалася допомогти, вважаючи це своєю обов’язком.
Якось знову пролунав дзвінок від свекрухи. Вона попросила Марію зайти в аптеку і купити ліки. Марія погодилася, як завжди, але свекруха допустила помилку. Думаючи, що закінчила розмову, вона не вимкнула телефон і заговорила з подругою дуже бадьорим голосом:
– Ну як, ти бачила, як я її воджу за ніс? Справжня актриса, граю на її почуттях як на піаніно! – зі сміхом промовила свекруха.
– Приз за найкращу жіночу роль! – погодилася подруга.
Марія сиділа мовчки, не вірячи своїм вухам. Свекруха, яку вона вважала люблячою і доброю, виявилася хитрою та лицемірною. Сльози потекли по її щоках, і вона впала на диван, не в змозі прийняти підступність людини, якій довіряла.
Того ж вечора Марія розповіла все чоловікові, сподіваючись на його підтримку. Але він лише знизав плечима і байдуже сказав:
– Ну, це мама…
Марію це вразило ще більше. Вона не стала сваритися з чоловіком і вирішила просто відпустити ситуацію. Коли свекруха зателефонувала знову, щоб дізнатися, чи купила Маша ліки, та спокійно відповіла:
– А ви прогуляйтеся за своїм призом за найкращу жіночу роль, заодно і до аптеки зайдете.
Свекруха була розлючена. Вона не могла повірити, що Марія наважилася відповісти таким чином. Почався скандал, і свекруха поставила сину ультиматум: або вона, або дружина. Чоловік без вагань обрав свою матір.
Марія, попри все, була рада розлученню. Вона розуміла, що зі своїм м’яким характером ніколи б не наважилася піти сама. Тепер вона відчула свободу і полегшення, адже з її життя зникли підлість і лицемірство.