Після весілля ми з дружиною вирішили, що жити по орендованих квартирах не хочемо, а назбирати на власну — завдання майже нереальне. Тому дійшли згоди, що тимчасово поживемо у моїх батьків. Їхня квартира двокімнатна: батьки в одній кімнаті, ми з дружиною — в іншій. Я попередньо поговорив із батьками, і вони були не проти.
Перший місяць усе було спокійно, без конфліктів. Але згодом я помітив, що дружина почала часто плакати. Спочатку я подумав, що це пов’язано з «тими днями» або, можливо, з вагітністю. Але вона мовчала й нічого не пояснювала, а я через роботу з’являвся вдома лише на ночівлю, тому не мав змоги розібратися в ситуації.
Одного разу дружина попросила переїхати. Я спочатку навіть не зрозумів, про що йдеться. Адже ми вирішили збирати на іпотеку, то куди нам переїжджати? Але вона наполягала.
Я зрозумів, що дружина щось приховує, і заявив, що без пояснень ми нікуди не переїдемо. Зрештою, вона зізналася. Виявилося, моя мама, яку я вважав розумною і адекватною жінкою, почала її «виховувати». Коли мене не було вдома, мама критикувала дружину: і готує вона не так, і сорочки мої неправильно прасує, і взагалі, де таку невістку знайшли.
Я був здивований. Адже мене як господиня дружина цілком влаштовувала: ми жили разом ще до весілля, і я знав, що вона добре справляється з побутом. Спочатку я подумав, що дружина перебільшує — можливо, мама просто давала якісь поради, а дружина сприйняла їх надто болісно. Але, зрозуміло, я цього не озвучував.
Я попросив дружину трохи потерпіти, поки на роботі не закінчиться аврал, і я зможу розібратися. Пояснив, що у нас є мета — власне житло. Вона неохоче погодилася.
Через тиждень я мав змогу особисто переконатися, що дружина нічого не перебільшувала. Мама справді поводилася по-особливому. Крім того, я помітив, що вся хатня робота лягла на плечі моєї дружини: готувати, прибирати — усе робила лише вона. Мама ще й вказувала, як це робити. Мене вистачило на три дні таких спостережень.
Я відправив дружину до її мами на вихідні, щоб вона трохи відпочила, а сам вирішив поговорити з мамою. Спочатку вона все заперечувала, стверджуючи, що дружина вигадує, бо не хоче жити з нами. Але коли зрозуміла, що я все бачив на власні очі, перестала прикидатися й зізналася:
— Так, я її вчу життя. А що тут такого? Що, я маю все робити, а молода невістка буде лежати на дивані? Завжди так було — невістка повинна все робити по дому. Моя свекруха мене теж вчила, і я їй тепер тільки дякую.
На цей момент додому повернувся батько, який почув нашу розмову і сказав:
— А я думаю, чому ти поїхала від моєї мами на інший край Союзу й ніколи не запрошувала її до нас у гості.
Вони почали з’ясовувати стосунки між собою, а я тим часом пішов збирати речі.
Мама в мене чудова, але як свекруха вона, м’яко кажучи, своєрідна. Терпіти це я не збирався. Якщо дружина чогось не вміє, вона навчиться з часом. А недоліків я в ній і не бачу.
Мама намагалася мене зупинити, обіцяла змінитися, але я вирішив не ризикувати нашим шлюбом. Батько мене підтримав, сказав, що свого часу також забрав свою дружину від своєї мами й жодного разу про це не пошкодував.
Ми переїхали. З батьками тепер бачимося лише у гостях і ненадовго, щоб уникнути нових конфліктів.