«Ти вже зіпсована, так ще й будеш бідкатися», — так жорстоко глузувало все село з сироти, коли над нею знущався син місцевого олігарха. Але одного дня Варенька вирішила покласти край усім приниженням. Хлопець, який одного разу витер об неї ноги перед усім селом, через кілька років опинився біля її ніг.
Варенька жила разом із бабусею в мальовничому селі з назвою Срібні Роси. Місця там були неймовірно красивими, і Варя часто любила починати свої дні з ранкових пробіжок до річки. По холодній сріблястій росі вона бігла до води, щоб перепливти річку на інший берег і назад, заряджаючись енергією на цілий день. Ця звичка тривала аж до глибокої осені, а її фігура від таких запливів була настільки ідеальною, що здавалося, ніби з неї можна ліпити скульптуру для музею.
Але одного разу її світ перевернувся — не стало бабусі. Варенька залишилася одна, і ця втрата сильно зламала її. Вона перестала плавати, гуляти й навіть посміхатися. Життя ніби втратило сенс.
Тим часом у їхнє село приїхав Павло. Його батьки, втомлені від його зухвалої поведінки, вирішили заслати сина подалі від міста. Хлопець постійно грубіянив, прогулював заняття, вдавався до пияцтва і зовсім вийшов з-під контролю. Родина сподівалася, що у віддаленому селі він охолоне і замислиться над своїм життям.
Спочатку Павло чинив спротив. Він зривався на бабусю Анну Григорівну, з якою тепер жив. Відмовлявся їсти, не розмовляв днями, а вечорами затримувався в сільському клубі, де збирався молодняк. Там він і зустрів Вареньку, яка прийшла подивитися фільм.
Ця зустріч стала початком історії, яка змінила долі обох.