У березні ми переїхали до свекрухи, яка вже 20 років живе в Англії. Це було рішення мого чоловіка — він вирішив, що так буде спокійніше. Я не сперечалася. Але мене вистачило тільки до вересня. Я просто більше не можу тут жити. Не змогла звикнути до побуту англійців, їхніх дивних правил та ритму життя. Перше, що мене шокувало — це житло. Будинки тут старовинні, з історією та своїм шармом, але вікна маленькі й одинарні. Вони пропускають холодний вітер. А якщо ви захочете змінити зовнішній вигляд будинку — треба буде бігати по всіх міських інстанціях, і не факт, що вам це дозволять. Центрального опалення тут немає.
Свекруха поставила переносні електричні каміни в кожній кімнаті, каже, що це дуже зручно. Але я цього не розумію: може статися коротке замикання, перегріється електрика — і пожежа. До того ж, комунальні послуги в Англії дуже дорогі, тому свекруха звикла жити в «холоді». А я носила дві пари шкарпеток і колготки, поверх них штани. Мені лише бракувало рукавичок! А ще ці крани на кухні — окреме коло пекла. У них немає змішувача для гарячої та холодної води. Є два окремі крани: один для холодної води, інший для гарячої. Помити руки чи посуд стало викликом — або ллється крижана вода, або кип’яток. Це дуже шкідливо для шкіри!
Двері в будинках теж відрізняються. У нас в Україні — масивні, дерев’яні чи металеві. А в англійців вони настільки тонкі, що тримаються буквально на чесному слові. Скляні з легкого пластику. Один невдалий рух — і в них вже дірка. Схоже, вони вірять, що злодії не будуть до них заходити! А як вони рахують поверхи! У нас йде перший, другий, третій поверх, а в них є ще «нульовий» або «ground floor», тобто те, що ми вважаємо першим, у них — нульовий. Спочатку я не могла звикнути до цієї системи, тому кілька днів плутала квартири й стукала до сусідів.
До того ж, на дверях часто немає номера квартири, і це створює додаткові незручності. Я переконалася, що життя за кордоном зовсім не таке казкове, як це показують у серіалах чи фільмах. Кращої країни, ніж Україна, немає і не буде!