Однокласник штовхнув Яну в спину, і вона впала на коліна. Всі навколо розсміялися — це вже траплялося не раз.
— Ти ж дочка служниці. Не поводься так, наче ти рівня нам, — сказав один із учнів.
Яна ледве стримувала сльози. Вона всім серцем ненавиділа той день, коли її мама влаштувалася кухарем у їхню школу. З того моменту Яна не змогла знайти спільну мову з новими однокласниками. Вину за це вона покладала на сувору директорку, яка дозволила дітям співробітників навчатися в елітній школі безкоштовно. Багаті й зухвалі діти відразу дали зрозуміти, що не мають наміру спілкуватися з тими, кого вони вважали «нижчими» за себе.
Мама Яни не звертала уваги на її скарги.
— З таким дипломом тебе візьмуть у будь-який університет. Якщо немає друзів, це не біда. Ти більше часу приділятимеш навчанню, — запевняла вона.
— У минулій школі я була відмінницею, стільки грамот мала. А тут лише трійки й четвірки. Ти прийди до тями! — з розпачем відповідала Яна. Але її слова залишалися марними. Насмішки ставали дедалі жорстокішими, і вчителі робили вигляд, що нічого не помічають. Останньою краплею став розбитий смартфон, на який Яна збирала ціле літо.
Того дня вона вийшла зі школи й пішла бродити містом. Дівчинка довго дивилася на хвилі, які тихо накочувалися на берег. І раптом хтось схопив її за руку й різко потягнув до себе.
— Ти що, здуріла? — закричав незнайомий чоловік. — Що ти збиралася робити?
— Відпусти мене, або я покличу на допомогу!
— Ні, ми поїдемо до твоїх батьків. Де ти живеш?
— Яка різниця? Мама все одно на роботі.
— А тато?
— У мене немає тата.
— Тоді поїхали до мами.
— Ні, я не хочу її бачити! Вона в усьому винна!
— Скажи мені номер твоєї мами, я їй зателефоную.
— Та роби що хочеш, але потім не кажи, що я тебе не попереджала.
— Ходімо до кафе, почекаємо її там.
Через 40 хвилин до закладу влетіла схвильована жінка з переляком в очах. Чоловік покликав її.
— Я Павло, — представився він.
— Ніна, — відповіла мама Яни, оглянувши доньку з полегшенням, що з нею все було гаразд.
— Розумію, що втручаюся не в свою справу, але через свою роботу я знаю, що в таких випадках головна відповідальність лежить на батьках, — сказав Павло.
— А ким ви працюєте? — запитала Ніна.
— Судмедексперт. Вам потрібно діяти. Якщо нічого не зміните, буде гірше. Ви майже довели Яну до лікарні. Хіба їй потрібні всі ці дипломи більше, ніж ваше розуміння? Переведіть її назад у попередню школу й обов’язково зверніться до психолога.
Павло пішов, залишивши Ніну й Яну наодинці. Того дня вони відкрито поговорили вперше за довгий час. Яна розповіла мамі про все, що сталося за ці місяці. Ніні стало соромно.
Все закінчилося добре: Яна повернулася до колишньої школи, знову почала отримувати хороші оцінки та брати участь в олімпіадах. А Ніна почала більше цікавитися життям своєї доньки.