— Уявляєте, вона успадкувала величезну кімнату в гуртожитку, але продовжує жити з нами, — жалілася Галина подругам на свекруху. — А ми з чоловіком та моїм сином від першого шлюбу змушені тулитися в трьох кімнатах, хоча квартира чотирикімнатна.
— Ти казала їй, щоб переїжджала? — запитала одна з подруг.
— Звичайно, але вона здає цю кімнату і каже, що це допомагає їй бути незалежною, — відповіла Галина.
— А ти є власницею цієї квартири? — цікавилася інша.
— Як дружина власника — так, — сказала Галина.
— А твій син?
— Він же мій син, значить теж, — впевнено відповіла Галина.
— Ну і що ти робиш, щоб вигнати її?
— О-о-о, багато чого. По-перше, змусила її купити собі окремий холодильник, по-друге, на кухні їй не даю спокійно жити, те ж саме роблю у ванній, а по-третє, постійно підбурюю чоловіка проти неї, — розповідала Галина.
— А чоловік тебе слухає?
— Хай тільки спробує не слухати! — гордо сказала Галина.
Рік терпіла Марина Петрівна знущання невістки, намагаючись не зруйнувати сім’ю сина. Але терпіння вичерпалося. Вона переїхала до своєї кімнати в гуртожитку, а через три дні зателефонувала синові.
— Як співвласниця половини квартири, пропоную тобі викупити мою частку, — сказала Марина Петрівна.
— Мамо, але я не маю таких грошей, — відповів син.
— За законом я мала тебе попередити, і я це зробила, — сказала вона.
Через тиждень вона дала оголошення про продаж. Два місяці приходили покупці, розглядали квартиру. І нарешті знайшлася покупниця. Марина Петрівна підібрала її спеціально, навіть трохи скинула ціну, щоб не втратити такого клієнта.
Новою власницею стала Тамара — струнка брюнетка з осиною талією, яка швидко влаштувала Галині «солодке» життя. Щодня виникали скандали через ванну, кухню і туалет. Та ще й Тамара ходила ледь одягнена перед чоловіком Галини і намагалася привернути його увагу.
А Марина Петрівна на виручені гроші купила велику однокімнатну квартиру, зробила ремонт, обставила меблями і переїхала туди. Кімнату в гуртожитку вона продовжувала здавати, отримуючи додатковий дохід.