Усе почалося ще в далекому дитинстві Дмитра. Коли він тяжко захворів, тривале лікування закінчилося невтішним діагнозом: хлопцеві судилося жити без надії стати батьком.
Дмитро ніколи не приховував цього від своїх дівчат. Завжди чесно розповідав, щоб вони знали, на що йдуть. Декого це одразу відлякувало, і вони йшли геть, інші намагалися дати стосункам шанс, але згодом також полишали його.
Та з Христиною все було інакше. Діма так сильно закохався, що вирішив залишити правду при собі. Він мовчав про свою таємницю під час побачень, у спільному житті й навіть перед весіллям.
Так вони прожили разом три щасливі роки. Але одного дня Христина підійшла до чоловіка зі світлими очима та радісною новиною: вона чекає дитину. Показала тест із двома смужками. Дмитро усміхнувся, привітав її, але всередині відчував, як земля йде з-під ніг.
Не показавши дружині свого хвилювання, він пішов із дому, аби подумати, як вчинити далі. Рани на душі боліли, але розум підказував, що треба прийняти рішення. Він довго обмірковував можливі варіанти: розповісти правду й усе розставити по місцях або залишити все, як є, заради Христини та майбутньої дитини.
Дмитро вирішив, що залишиться поруч. Він став для малюка батьком, не зважаючи ні на що. Після народження донечки чоловік не стримав емоцій: маленька дівчинка в його руках здавалася справжнім дивом. Дмитро зрозумів, що готовий прийняти її, як рідну, і змирився з тим, що таємниця залишиться при ньому.
Час минав, і Діма став чудовим татом. Він не міг уявити життя без своєї донечки, всіляко допомагав Христині в догляді за малою і брав на себе частину хатніх справ. Їхнє життя було щасливим, і здавалося, що нічого не зможе зруйнувати цю гармонію.
Проте свекруха Дмитра не змогла стримати свою цікавість. Вона самотужки зробила тест ДНК, бо не могла змиритися з думкою, що її син виховує чужу дитину. Одного дня вона прийшла до нього в сльозах і простягнула конверт із результатами.
Дмитро розлютився, не давши їй договорити. Він порвав конверт і суворо сказав, що просив не втручатися в його життя.
– Дарма ти так, сину… Донечка ж твоя… Рідна, – крізь сльози прошепотіла мати.
Ці слова стали для Дмитра справжнім одкровенням. Виявилося, що дива існують. Те, що здавалося неможливим, стало реальністю: його донька справді була його рідною дитиною.
Зараз Дмитро щасливий, як ніколи. Він переконаний, що в житті є місце для чудес, які дарують надію та віру навіть у найскладніші моменти.
А ви вірите в такі дива?