Сашко сидів у затишному кафе, нетерпляче чекаючи на свою кохану Настусю. Нарешті вона зʼявилася. З виглядом, якого Сашко ще не бачив раніше — серйозна і стримана. Хлопець піднявся, бажаючи обійняти її, але Настя лише сухо кивнула і сіла навпроти. У грудях у Сашка з’явився неспокій. — Ну, кажи, що сталося, — з тривогою промовив він. — Сашко, ти заслуговуєш знати правду. Пробач, але я покохала іншого. Я їду з ним, назавжди. Сашко не міг повірити своїм вухам. Він вийшов на вулицю і, опустившись на лавку, намагався усвідомити почуте. І тут позаду пролунав чужий голос. Сашко озирнувся і застиг, здивований.-Сашко, привіт, приходь на наше місце на шосту, нам потрібно поговорити. -Привіт. Нарешті чую твій голос, бо дуже скучив. У вас вже завершились заняття, чи як це називається? -Ні, але треба зустрітися… -Ти така серйозна. Настю, щось сталося? -Не думай, просто прийди… Олександр не міг зрозуміти, що відбувається. Його кохана Настя поїхала в інше місто на курси підвищення кваліфікації, і тому вони не бачилися майже місяць. І ось тепер вона приїжджає на вихідні і поводиться якось дивно… …За десять хвилин до шостої Олександр вже сидів у затишному кафе, де подавали круасани та ароматну каву. Він замовив і собі, і Насті. Рівно о шостій вона зайшла в кафе. Олександр ледь впізнав її. Вона була така серйозна, якою він її ще ніколи не бачив. Здавалося, вона змінилася. Сашко піднявся, відкривши руки для обіймів, але Настя лише кивнула і сіла напроти. У Сашка з’явилося погане передчуття. Зазвичай вона обіймала його і цілувала, це було їхнє звичне вітання. Щось змінилося, і змінилося серйозно… -Ну, розповідай, — сказав він обережно. -Сашко, ти знаєш, що я завжди була чесною з тобою, — почала вона. — От і зараз я хочу, щоб ти знав правду… Пробач, але я покохала іншого. Ми з ним як частинки одного цілого, ми розуміємо один одного без слів. І головне – він дивиться на світ так, як і я. Я їду з ним, назавжди. Сашко не міг повірити в почуте. Він вже купив для неї обручку, уявляв їхнє майбутнє разом у будинку, який будував за містом, біля лісу, поруч із ставком… Для неї він усе це будував… Настя взяла його за руки, дивлячись у вічі, ще раз вибачилася: -Пробач, але це сильніше за мене, я не можу опиратися цьому почуттю. -Я розумію. Але не розумію, як житиму без тебе… Та якщо ти будеш щаслива з ним, тоді… — пробурмотів він розгублено. -Мене чекають, я йду. Будь щасливий, і дякую за все. Настя поцілувала його в щоку й попрямувала до виходу, де на неї чекав чоловік років сорока з борідкою. Вони зустрілися поглядами, і той схилив голову, ніби вибачаючись і прощаючись одночасно. Олександр теж машинально кивнув. Залишившись сам, він почав їсти круасани, все ще не вірячи в те, що щойно сталося, запиваючи кавою. Після цього розплатився і вийшов на вулицю. Погода похмурилась, як і його настрій. Він сів на лавку, спостерігаючи за вулицею, а в думках виникла думка, що сам винен, що втратив її… -Не переймайся так, вона не твоя, і рано чи пізно все одно пішла б. Її шлях інший, — раптом почув він чийсь голос. Олександр здивовано озирнувся і застиг, побачивши поряд милого старенького, який дивився на нього з усмішкою. -Не сумуй, — повторив дідусь. — Ти ж знав у душі, що вона з іншого тіста. Вам не по дорозі, а їм із бородатим – так! -Пробачте, хто ви і звідки все знаєте? — запитав здивований Сашко. -Та я сидів за сусіднім столиком і все чув. Хіба ти мене не бачив? Олександр був упевнений, що не бачив його в кафе. Але не став сперечатися і слухав із цікавістю. -Ти добра людина, вмієш слухати, це добре. Скоро зустрінеш свою справжню долю. Тобі скоро стане легше, бо ти зрозумів головне – бажай іншому щастя, і воно знайде тебе. Ну, бувай, мені час. Дідусь швидко пішов, залишивши Олександра приголомшеним. У цей момент до нього підбігла собачка, а коли він відвів погляд на неї, дідусь зник. -Який дивний і милий дідусь. Наговорив купу всього, — подумав він. Раптом Олександр відчув, що йому стало легше. Він глибоко вдихнув і пішов додому. Кілька тижнів потому його запросила сестра на новосілля. Вони з чоловіком зробили капітальний ремонт у новій квартирі. -Сашко, обов’язково приїжджай, – наполягла сестра. – Побачиш, яка гарна квартира вийшла. Дизайнера теж запросила на новосілля. Трикімнатна квартира була чудова. Світлана представила його невисокій світловолосій дівчині. -Сашко, знайомся, це Оля. Вона справжня майстриня. Гарно, правда? -Так, дуже. Він тримав її руку і не хотів відпускати. А дівчина теж не поспішала. І тут він згадав слова дідуся: ти одразу зрозумієш, що вона твоя. Оля справді стала його долею. Вони відчули, що знайомі вічність. Їхні стосунки розвивалися стрімко, і через півроку вони подали заяву на одруження. Слова доброго дідуся справдилися. Хто він був? Може, ангел-охоронець. Але Олександр вдячний йому на все життя.
-Сашко, привіт, приходь на наше місце на шосту, нам потрібно поговорити. -Привіт. Нарешті чую твій голос, бо дуже скучив. У вас вже завершились заняття, чи як це називається? -Ні, але треба зустрітися… -Ти така серйозна. Настю, щось сталося? -Не думай, просто прийди… Олександр не міг зрозуміти, що відбувається. Його кохана Настя поїхала в інше місто … Читать далее
